Житіє блаженного Христа ради юродивого Іоанна Босого (Івана Івановича Расторгуєва)
                                               
“Якщо угодно буде Господу Богу прославити свого праведника,
то він прославить його видимо” – духівник подвижника,
настоятель Десятинного Храму протоієрей Петро Гороновський.
 
День пам’яті: 29 грудня за н. с.
Роки життя: 1800-1849.
        Іван Іванович Расторгуєв народився 29 серпня 1800 року (за старим стилем) у місті Зарайську Рязанської губернії. У метричній книзі Благовіщенської церкви Зарайська є актовий запис #9 про народженого чоловічої статі: батько Іван Костянтинович Расторгуєв, мати не вказана.
Основні відомості про життя Іоанна Босого були зібрані й описані ієромонахом Євстратієм (Голованським) у праці “Старець Воніфатій і його повчання. Духовні настанови засновника і будівничого монастиря в Феофанії міста Києва ігумена Воніфатія і його наставника юродивого Івана Босого”, виданій 1873 року.
Ієромонах Євстратій особисто спілкувався з духівником Іоанна Босого, протоієреєм Десятинної церкви Петром Гороновським, у парафії якого жив подвижник. Наводимо його свідчення: “У сорокових роках, сказав отець протоієрей, у тій місцевості, де тепер розташовані присутні місця (приймальні, канцелярії – прим. ред.), були старі будиночки моїх парафіян. Один благочестивий міщанин тієї місцевості прийняв до себе безпритульного Івана Босого. Іван Босий побачив у цього міщанина розвалений льох, викопав у ньому невелику печеру і в ній оселився для своїх благочестивих подвигів.
Він був парафіянином Десятинної церкви. Одного разу в найлютіший мороз прийшов він у Десятинну церкву на всеношну напередодні свята Святителя Христового Миколи – прийшов босим, без шапки й у халаті та простояв із благоговінням на колінах усю всеношну (авт.) [1]. Після всеношної був у моєму домі. Він розповідав, що він міщанин міста Зарайська Рязанської губернії і неграмотний.
Після цього благочестивий капітан Протасов у Либідській частині міста Києва прийняв до себе Івана Босого, відвів йому весь нижній, досить великий поверх свого будинку для його благочестивих подвигів. У новому приміщенні Іван Босий приймав і надавав покої мандрівникам і бідним. Після цього Іван Босий найняв обидва поверхи колись житлових кімнат під Києво-Андріївською церквою, кімнат, коториє слугують як би основою Андріївської церкви” [2].
Про благодійну та духовну діяльність подвижника в період його життя в цокольному поверсі Андріївської церкви свідчить диякон цього храму: “Іван Босий, найнявши кімнати колись житлові у двох поверхах під Києво-Андріївською церквою, прийшов сюди від благочестивого капітана п. Протасова, що жив у Либідській частині. Обидва поверхи служили й служать із західного боку ніби основою Києво-Андріївської церкви. У цей час прийшов до нього Даміан, колишній свічкопродавець у Троїцькій церкві на старому Києві, а тепер славний подвижник і будівничий скиту Феофанії ігумен о. Воніфатій (нині прославлений Церквою в лику преподобних) – прийшов, як чути було, із грішми й став учнем Івана Босого в християнських чеснотах. Найняті ними кімнати розділені були на шість відділів. У першому відділі жили каліки чоловічої статі, у другому відділі – каліки жіночої статі, у третьому відділі для них, для бідних і мандрівників, – трапеза, таких трапезувало щодня більше ніж дві сотні; у четвертому відділі були комора та хлібна, у п’ятому відділі були харчевні, у шостому відділі були келії Івана Босого й учня його Даміана. Келія Івана Босого була посередня, не велика і не мала, вся від стелі до столу з усіх боків була вкрита іконами різних розмірів і достоїнств, перед деякими з них жевріли незгасаючі лампади. У передньому кутку цієї келії лежав на підлозі камінь у два пуди (32,8 кг – прим. ред.), об який Іван Босий під час нічних своїх молитов покладав земні поклони, від чого на лобі його зробився наріст завбільшки з куряче яйце. Іван Босий носив вериги майже в пуд (16,4 кг – прим. ред.), заклепані на ньому назавжди, а інші чавунні півтора-пудові вериги висіли в нього на стіні в келії. Після смерті Івана Босого останні вериги дісталися учневі його Даміану, теперішньому ігумену о. Воніфатію. Куди і на що він використовував ці вериги, мені не відомо, а то відомо, що о. Воніфатій ніколи не носив вериг. Воніфатій ніколи не носив вериг.
У цьому богоугодному закладі обидва вони приймали калік, бідних і мандрівників; годували їх і надавали спочинок. Слава про їхні благочестиві подвиги поширилася далеко; внаслідок чого боголюбці майже з усіх боків Русі надсилали їм чималі гроші на богоугодні справи. Іван Босий вживав їхню частину на прийняття мандрівників і благодійність, а іншу частину використовував на потреби бідних церков. Навіть влаштував два великі ящики, набиті різними церковними священними шатами, один патріархові Олександрійському, а інший Антіохійському; але за своєю смертю не послав їх, а послав за призначенням учень його Даміан. За життя Іван Босий здавався неписьменним, але після смерті його виявилися книжки, за якими він уночі молився Богу, виявився чималий зошит, у який він вписував імена жертводавців. Він жив під Києво-Андріївською церквою не більше ніж один рік. Він помер у Різдвяний піст. До смерті його була непогожа погода, а коли він помер, стояла погода сприятлива і така залишалася до поховання його тіла. Тіло його урочисто поховали на Щекавиці; за тілом його йшли тисячі жителів Києва різних верств суспільства”.
Після смерті Івана Босого, за його заповітом, прийняття мандрівників взяв на себе учень його Даміан [3].
У метричній книзі Десятинної церкви записаний Акт його поховання #11: “16 грудня 1849 року у віці 50 років від застуди помер Рязанської губернії м. Зарайська міщанин Іван Іванович Расторгуєв. Був похований 18 грудня 1849 року. Сповідував і причащав Старокиївської Різдва-Богородичної Десятинної церкви священик Петро Опанасович Гороновський. Похований Десятинної церкви священиком Петром Опанасовичем Гороновським з дячком Григорієм Барвінським і панамарем Мефодієм Богославським на Щекавиці” [4].
За свідченням самого протоієрея Петра Гороновського: “Іван Босий захворів, мене покликали його напутствувати. Я його сповідав, звершив над ним Єлеосвячення і прилучив Христових Тайн. Скоро після цього Іван Босий помер смертю праведника. До смерті його були сильні морози із завірюхою, а коли він помер, то зробилася відлига і стояла гарна погода. На поховання його стеклося безліч народу з різних верств тисячами, його поховали на Щекавиці в веригах, закованих на ньому назавжди, поклавши на чолі його той камінь, об який він покладав поклони, від того зробився наріст на лобі його завбільшки з куряче яйце. Його ховав ректор семінарії (архієпископ Антоній (Амфітеатров) тоді ще в сані архімандрита, – авт.) з багатьма священниками м. Києва, серед яких був і я. Акт поховання його записаний у метричній книзі Десятинної церкви.
Після того, коли я ховав померлих моєї парафії, то бачив, що жителі м. Києва і прочани здалека, помолившись над могилою Івана Босого за упокій душі його, брали по жмені землі з його могили та вирушали до своїх домівок.
Через деякий час приходила до мене дружина Івана Босого з донькою дівицею, і не сумували, що він їх залишив, полюбивши Господа Бога понад усе. Він був не те що юродивий, а був подвижником Христовим у власному розумінні цього слова: полюбив Бога понад усе, а ближніх, як сам себе. Якщо завгодно буде Господу Богу прославити свого праведника, то він прославить його видимо” [5].
Відразу після поховання почалося народне шанування святого. Було помічено, що земля, взята з його могили, має цілющі властивості, допомагаючи від хвороб. Молитовні звернення до блаженного Іоанна Босого допомагали в багатьох скрутних життєвих обставинах. Протягом усього XIX століття й аж до початку гонінь на віру в 1930-ті роки в Києві жила пам’ять про блаженного подвижника Іоанна.
1935 року більшу частину Щекавицького цвинтаря, крім старообрядницької та мусульманської ділянок, знесли. Чесні останки Іоанна Босого перенесли на старообрядницьку ділянку, де вони спочивають і нині. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія (Березовського), після канонізації мощі святого підіймати не стали.
Після прославлення преподобного Воніфатія Феофанівського братія розташованого на місці Десятинної церкви монастиря дізналася про те, що його вчителем був парафіянин Десятинної церкви Христа ради юродивий Іоанн Босий.
У Десятинному монастирі було створено комісію з підготовки канонізації Івана Івановича Расторгуєва. Зібрані матеріали послужили підставою для рішення Священного Синоду Української Православної Церкви про зарахування подвижника до лику місцевошанованих святих Київської єпархії, ухваленого 19 червня 2014 року. Чин урочистого прославлення було звершено 29 грудня 2015 року в Десятинному храмі, його очолив Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій.


[1] Ймовірно, подвижник молився за киян, які загинули під руїнами Десятинного собору під час нашестя монголо-татар 19 (6 ст.ст.) грудня 1240 року. «Тоді ні стать, ні вік, ні гідності не були варварами шановні… все було спростувано, спалювано, спустошувано, так що ледве мала частина могла уникнути смерті» (Берлінський М.Ф. Історія міста Києва. К., 1991. С. 34 .). Також у 2013 році напередодні свята Святителя і Чудотворця Миколая було здійснено підпал малого Десятинного храму на честь Рівноапостольного князя Володимира та княгині Ольги.
[2] Старець Воніфатій та його повчання. Духовні настанови засновника та будівельника монастиря у Феофанії міста Києва ігумена Вонифатія та його наставника юродивого Івана Босого. З. 140-141.
[3] Старець Воніфатій та його повчання. Духовні настанови засновника та будівельника монастиря у Феофанії міста Києва ігумена Вонифатія та його наставника юродивого Івана Босого. С. 141.
[4] Центральний державний історичний архів України. Архівна довідка № 02 – 1322 від 25.10.2012р. Рис.1,2.
[5] Старець Воніфатій та його повчання. Духовні настанови засновника та будівельника монастиря у Феофанії міста Києва Ігумена Онифатія та його наставника юродивого Івана Босого. С. 141.